СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ СПОРТСМЕНІВ У СИСТЕМІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СПОРТУ: РОЛЬ СПОРТИВНИХ ФЕДЕРАЦІЙ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ МЕХАНІЗМІВ

Анотація

Професіоналізація та комерціалізація сучасного спорту посилюють ризики травматизму, психоемоційного виснаження, контрактної нестабільності й правової уразливості спортсменів, що зумовлює необхідність формування цілісної системи їхнього соціального захисту. Наявне регулювання характеризується фрагментарністю, спричиненою поєднанням норм публічного права та внутрішніх правил спортивних організацій, а також нерівною інституційною спроможністю федерацій щодо забезпечення єдиних стандартів, контролю їх виконання і доступу спортсменів до ефективного правового захисту. Матеріали та методи. Метою дослідження є обґрунтування ролі спортивних федерацій як інституційних інтеграторів соціального захисту спортсменів у системі сталого розвитку спорту та розроблення організаційно-правових механізмів його реалізації. Методологія поєднує системний підхід, формально-юридичний і порівняльно-правовий аналіз, а також метод правового моделювання для конструювання багаторівневої архітектури управління. Результати. Соціальний захист спортсменів визначено як комплекс правових, організаційних, фінансових і медико-психологічних гарантій, що охоплюють трудові та квазітрудові відносини, страхування і компенсації, медичний супровід, психічне здоров’я, захист неповнолітніх, підтримку материнства і батьківства, подвійні кар’єри, механізми забезпечення доброчесності, незалежного вирішення спорів і захисту персональних даних. Запропоновано організаційно-правову модель «держава – спортивна федерація – клуб/організатор» із чітким розмежуванням компетенцій, механізмами координації, контролю, комплаєнсу та незалежного розгляду скарг. Розроблено систему процесних індикаторів моніторингу з перспективою переходу до показників результативності. Висновки. Встановлено, що спортивні федерації виконують ключову функцію інтеграції соціальних політик, забезпечуючи трансформацію норм публічного права у відтворювані практики діяльності суб’єктів спорту. Запропонована модель має практичне значення для підвищення ефективності управління, передбачуваності рішень, підзвітності та довіри до інституцій спорту. Вона може бути використана як методологічна основа для розроблення внутрішніх регламентів федерацій, типових договорів, страхових програм, політик безпечного середовища та процедур моніторингу. Подальші дослідження мають бути спрямовані на апробацію моделі та верифікацію індикаторів у різних видах спорту